Поки є впевненість, що «завтра» настане, поговорімо про нього.
Бо всенародною підтримкою важкувато збивати балістичні ракети. Але і зневіра недарма вважається гріхом.
Тож, у якій ми опинились ситуації?
Розмови про швидке перемирʼя і вибори, прогнозовано, розмовами і лишились.
Для довгої війни потрібні люди, зброя і гроші.
Звісно, багато залежить тепер від європейських союзників. Отут не «сподівання», а обовʼязок влади – продемонструвати «план Б». Він же мусить бути. Ефективно залучити підтримку Європи – про що має йтись на самітах 2 і 6 березня. Для України потрібен результат.
З ним і до діалогу з США буде легше повернутись – бо міжнародні відносини не зводяться до стосунків між президентами.
Крім того, критично важливо оптимізувати внутрішні ресурси.
Це – найкращий момент позбутися прожектів на кшталт російських реакторів чи відшкодування схем «крадівництва». «Прокурори-інваліди», «спецназ ДБР» та іже з ними теж можуть почекати без підвищення виплат.
Натомість критично важливо:
- Забезпечити мотивацію військових. Як виплатами, так і вирішенням давно назрілих проблем: строків служби, ефективності і адекватності навчання/підготовки, забезпечення тощо.
- Максимізувати виробництво військової техніки, обладнання і боєприпасів. Розробку технологічних рішень і їх втілення. Зняття усіх перепон для цього – і зокрема спрямування якомога більших коштів безпосередньо бойовим частинам для закупівлі обладнання.
- Зняти пута і знищити рейдерські та визискувальні ризики з економіки. Все, що працює, дає роботу українцям і платить податки, має працювати безперешкодно. «Щипати гусаків» якось потім буде час – якщо він у нас буде.
Всі ці ініціативи – вже зареєстровані у ВР. Треба брати, голосувати і працювати.
Всі ці речі досяжні виключно при обʼєднанні знань, можливостей, зусиль і ресурсів. Так що про застосування «санкцій» чи підхід «обійдемся без вас» треба забувати. Уряд єдності/порятунку – це засіб організувати ресурси і можливості – дипломатичні, економічні, інформаційні. До нього доведеться дійти – якщо хочемо вижити.
А поки спостерігаємо за розгортанням «плану Б». Бо він має бути – щоб у нас усіх було «завтра».